Святково прибраний читальний зал, плакати з висловами про поезію, портрети поетів різних століть, м'яке світло, тиха музика - все створювало атмосферу піднесення, налаштовувало на спілкування с прекрасним.

Зустріч любителів поезії проходила як конкурс між знавцями поезії різних часів, змагалися команда ІІ поверху гуртожитку "Білі вітрила" та команда V поверху – "Сонет".

"Все починається з дитинства", "На вічнім шляху до Тараса", "Поетичне відлуння" - такі конкурси були підготовані командам. Не залишились без уваги і глядачі. Вони теж змагалися, і навіть принесли додаткові бали командам, за які вболівали.

Проведений захід ще раз довів, що поезія – це не тільки вірші, як дехто помилково вважає, це – спосіб світосприйняття. Коли людина не байдужа, коли вона знімає капелюха, щоб привітатися на чужині зі знайомими квітами, як це зробив Коцюбинський, вона вже – поет. Коли просто бажає поділитися радістю кохання або замріяно дивиться на зорі - це теж поет.

Поезія – це і бунтівне слово Шевченка, і молот Каменяра. Вона – криця, а не лише ніжність, вона – зброя, а не лише звук чарівної арфи.

Особливі слова, що йдуть від серця, присвячують і Вітчизні, й коханим, усьому, що здатне зачепити душу. І не чують їх хіба що ті, у кого, за влучним висловом Ліни Костенко, "душа ще з дерева не злізла". А справжні люди чують поетичну красу навіть крізь сторіччя.