...О, світе мій, твоя палає врода,
І полум'я шалено гоготить,
Обпалює епохи і народи,
І в мене мисль...
А час іде - не спить.
Не спить і серце, відповіді хоче
За всіх, хто жив, живе і буде жить...
Допоки нам дивитиметься в очі
Зловісний стронцій атомних страхіть? (Ігор Костін)

В історії нашого багатостраждального народу чимало скорботних дат, спогад про які пронизує серце гострим болем. Одна з них — 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. Проте Чорнобиль і досі є незагоєною раною.

С кожним роком все більше пече чорнобильський попіл, все гостріше відчувається, що минулого в Чорнобиля немає, а є лише сумне сьогодення
та невідоме грізне майбутнє.

«Третій ангел просурмив і впала з неба велика звізда, що горіла, немов світильник. І впала на третину рік і на джерела вод. Ім'я цієї звізди – полинь. І третина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому, що вони гіркими стали...»

Ось цими рядками з Біблії розпочався вечір пам'яті.

Мешканці гуртожитку згадували ті страшні події для нашої України. Члени «Клубу любителів поезії» декламували поезію, читали вірші поетів-ліквідаторів. Усі бажаючі змогли переглянути виставку літератури: «Чорний біль над білим цвітом».
Запаливши свічки, присутні в залі вшанували хвилиною мовчання тих, хто ціною власного життя врятував світ.

Подай у душі доброго вогню —
Хай воскресає світ животворящий,
Хай до нащадків озоветься пращур,
Хай древній рід збере свою рідню.
Очисть від скверни воду нам і кров,
Хай доля нас завчасно не займає...
Пошли нам, Боже, згоду і любов
І той вогонь, що в світі нас тримає.

Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії.

Перед живими. Перед пам'яттю передчасно померлих від радіаційного смерчу. Схиляємо голову перед стражданнями матерів та хворих дітей.

Ми пам'ятаємо і будемо пам'ятати довічно, щоб не повторився Чорнобиль ні на Землі, ні в душах прийдешніх поколінь.